Ісус продовжує жити в наших серцях хоч і вознісся.
• Підставою встановлення в Церкві свята Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (ГНІХ) послужила подія вознесіння на небо Ісуса Христа про яку нам розповідає Євангеліє від Луки (24,36-53).
• Подія вознесіння закликає нас до радості бо Ісус Христос вознісся на небо і засів праворуч Бога Отця, щоб там приготувати місце у небі і для нас: “Сповнивши промисел щодо нас * і те, що на землі, з’єднавши з небесним, * вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, * ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, * Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: * Я з вами і ніхто проти вас” (кондак свята).
• Джерела трьох перших століть нічого не говорять про свято Вознесіння ГНІХ; не згадує про нього і церковний письменник Оріген (кін. ІІ – поч. ІІІ ст.). Із Тертуліана (ІІ пол. ІІ – поч. ІІІ ст.) дізнаємося що у святкуванні Великодня до Неділі П’ятидесятниці – перерви не існувало. У перших трьох століттях свято Вознесіння і П’ятидесятниці святкували разом.
• Свято Вознесіння Господнього почали святкувати у ІV ст. у Єрусалимі де відбулася подія Вознесіння Господнього, і це свято стає загально знаним. Цариця Олена у ІV ст. будує храм на місці вознесіння.
• Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на свято Вознесіння ГНІХ говорить: “Сьогодні людський рід досконало примирений з Богом, зникла давня боротьба і ворожнеча, ми що були недостойні жити і на землі вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного Царства, ми що не вартуємо і земного, виходимо на небо і успадковуємо престол Царя і Господа, а людська природа, перед якою херувим боронив рай піднесена тепер понад усякого херувима”.
• Із Хрещенням Київської Русі 988 р., свято Вознесіння почалося святкуватись і у Київській Церкві. Це свято завжди випадає на четвер по сороках днях після Христового Воскресіння. Вони має дев’ятиденне посвяття.
• Перші літургійні тексти свята Вознесіння Господнього походять із ІV ст., однак в процесі століть вони змінювалися, – їхніми авторами вважають св. Івана Дамаскина та Косму Маюмського (VIII ст.).
• Вознесіння підняло наше впале людське єство до неба:
“Ти, Господи, вознісся на небеса, звідки й зійшов.* Не зостав нас сиротами* і нехай прийде Дух твій,* що приносить мир світові.* Покажи синам людським діла могутности своєї,* Господи чоловіколюбче”(Вечірня).
“Галилеяни, дивлячись як ти, Слове,* з гори Оливної возносився з тілом,* чули ангелів, що їм казали:* Чого стоїте і дивитесь?* Цей прийде знову з тілом,* як ви тепер його бачите”(Утреня).
“Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, * радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, * утвердивши їх благословенням, * бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу”(тропар).
• Суть усіх богослужбових текстів можна підсумувати таким текстом із стихири на Вечірні свята:
“На горах святих побачивши твоє вознесіння,* Христе, – сяйво слави Отця – оспівуємо світлом осяяний вид лиця твого.* Поклоняємось страстям твоїм, почитаємо воскресіння* і славимо преславне вознесіння, – помилуй нас”.
• Свято Вознесіння Господнього пригадує всім нам людям що існують два світи: видимий (матеріальний) і невидимий (духовний). Ми народилися і живемо у видимемому; але є й потойбічний, невидимий, не менш реальний, ближчий до душі. Щоб нам легше було сконтактувати із невидимим світом, Ісус Христос ще перед своїм вознесінням обіцяє зіслати Святого Духа. Нам може видаватися що ліпше було б якби Ісус Христос зостався з нами назавжди на землі..в такому разі вся Його наука, наша віра і любов ніколи б не мали заслуговуючого характеру і зросту: “Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!” (2Кор 4,17-18).
• В день свята Вознесіння прийдімо до храму і з’єднаймося з Ісусом Христом у св. Причасті та “жиймо так якби вже були в небі” (Св. Іван Боско) і закличмо із св. Альфонсом: “Вознеси із своїм враз і серце моє!”
